Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 Цивільного процесуального Кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження (аналогічні норми містяться в Господарському процесуальному кодексі України та в Кодексі адміністративного судочинства України).

Одним із джерел цивільного судочинства відповідно до ст. 3 ЦПК України є міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Україною 17.07.1997 року ратифіковано Європейську Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, тобто згода на обов`язковість цього міжнародного договору надана Верховною Радою України.

Профільний Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права (ст. 17 Закону). При тому під практикою Суду закон розуміє всю без винятку практику Європейського суду з прав людини  та Європейської комісії з прав людини (ст. 1 Закону). 

27.11.2018 року у справі Мікаіл Тюзюн проти Туреччини № 42507/06 Європейський Суд з прав людини констатував порушення статті 6 §1. Справа стосувалася позову про відшкодування збитків, який він подав до судів, коли він зазнав удару автомобіля і отримав травми в 1995 році під час служби співробітником дорожньої поліції.

Пан Тюзюн подав початковий запит до міністерства внутрішніх справ для отримання 25000 турецьких лір (TRY) у зв’язку з відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди.

Міністерство відхилило запит і він подав позов до Адміністративного суду м. Стамбул. Суд видав наказ про складання звіту експерта, в якому була зазначена матеріальна шкода пану Тюзюн у розмірі 157 077 TRY. Проте, коли суд прийняв своє рішення у 2006 році, він присудив йому суму, яку він спочатку вимагав.

Посилаючись, зокрема, на статтю 6§1 (доступ до суду) пан Тюзюн скаржився на те, що він не мав можливості відповідно до національного законодавства вимагати всю суму компенсації, визначену експертом під час провадження у національному суді.

Суд, задовольняючи скаргу, констатував: особа повинна мати можливість змінити позовні вимоги на будь-якій стадії судового процесу.

Однак, в такому разі в українському праві виникає колізія між національним процесуальним законодавством і практикою ЄСПЛ. Але, враховуючи пріорітет застосування останньої при ухваленні рішень судами, слід це застосовувати в якості правового інструменту в процесі розгляду цивільних, господарських справ та справ адміністративної юрисдикції.

https://court.gov.ua/press/interview/625587/?fbclid=IwAR1HjJ7MyuLN4zyRHqE9BJs3ogGyhMnjzkg7kAFxPkq4c09qS9U_mOWqIwo

Справа «Мікаіл Тюзюн проти Туреччини» (прес-реліз)